Методика роботи з історичними джерелами
у процесі вивчення шкільного курсу історії
До історичних джерел належить усе створене людиною, у
тому числі результати її взаємодії з навколишнім середовищем, а також предмети
матеріальної культури, звичаї, обряди, пам’ятки писемності [5].
Історичні
джерела, що опрацьовуються у процесі вивчення шкільного курсу історії, умовно можна
виокремити у три великі групи:
§ речові
історичні джерела або археологічні пам’ятки;
§ писемні
історичні джерела або історичні документи;
§ візуальні
історичні джерела.
Речові
історичні джерела або археологічні пам’ятки – матеріальні рештки діяльності людини чи змінене
людською працею (із слідами діяльності людини) природне середовище. Вони
складають: місця проживання давніх людей – стоянки, поселення, городища (населені
пункти, оточені ровами, валами, мурами), житла; поховальні пам’ятки – поля
поховань, кургани, могили; місця культового характеру – храми, святилища;
споруди та місця для роботи (майстерні, рудники, шахти); предмети (знаряддя
праці, прикраси, предмети побуту, зброя та ін.). Методами дослідження речових
історичних джерел, в основному, займається археологія [7].
Писемні
історичні джерела або історичні документи прийнято поділяти на первинні і вторинні. Під
первинними джерелами розуміються неопрацьовані свідчення учасників подій та їх
очевидців, а вторинними джерелами – описи і міркування істориків, журналістів,
коментаторів, оглядачів тощо. На такий поділ нашаровується класифікація за
характером змісту, де вирізняють:
- документи державного характеру: грамоти,
укази, закони;
- документи історичного характеру: літописи,
хроніки, аннали, історичні твори;
- документи особистісного характеру: спогади
(мемуари), щоденники, листи, свідчення очевидців;
- статистичні матеріали;
- пам’ятки художньої літератури: твори усної
народної творчості (міфи, казки, легенди, пісні, анекдоти та ін.), літературні твори
(поезія, проза) [5].
Існують й інші варіанти структурування історичних
документів за змістом:
- літописи;
- законодавчі акти;
- діловодна документація;
- приватні акти;
- статистичні джерела;
- періодична преса;
- особисті документи: документи, щоденники,
листи;
- літературні пам’ятки;
- публіцистика і політичні твори;
- наукові праці [4].
Градація візуальних
історичних джерел також є умовною. Сюди входять фотографії; графічна
статистика: діаграми (кругові, стовпчикові), графіки тощо; карикатури; плакати;
реклама; діафільми; кінофільми; відеофільми; твори образотворчого мистецтва та
ін.
Фотографія – це не лише ілюстрація до тексту. Вона –
самостійне джерело, що надає інформації не менше, а інколи, навіть, більше, ніж
текст.
Графічна статистика – цінне джерело, що містить певний
обсяг інформації, дозволяє з’ясувати періодичність, тривалість явища, подає
його кількісну характеристику, звертає увагу на темпи, циклічність розвитку
тощо. За допомогою графічної статистики можна побачити багато явищ у
суспільному житті, що існують одночасно (промисловість, сільське господарство,
рівень життя, соціальна структура і таке інше). Графічні статистичні дані дають
можливість з’ясувати основні тенденції у житті суспільства в одній країні у
певний час і порівняти їх з тими самими процесами в інших часових межах та в
інших країнах. Однак слід пам’ятати, що такі дані, як і будь-яке історичне
джерело, можуть давати неповну, однобічну, навіть, сфальсифіковану інформацію.
Тому матеріали варто розглядати у сукупності з іншими джерелами, звертаючи
увагу на достовірність даних. Необхідно також враховувати, хто, коли і де
укладав інформацію, з якою метою, з яких джерел використані дані та інше.
Діаграма відбиває структуру цілого, що містить окремі
одиниці. Виходячи із співвідношення різних частин діаграми, ми можемо зробити
висновки про характер факту чи явища в порівнянні та сукупності.
Графіки відображають процес зміни, динаміку, дають
змогу побачити тенденції. А поєднання деяких графіків дозволяє порівняти прояви
тенденцій.
Серед візуальних джерел надає цікаву, хоч і
неоднозначну інформацію карикатура. За допомогою гумору та іронії вона дозволяє
автору висвітлювати свої ідеї, поширювати котрі нерозумно чи небезпечно з
політичної точки зору. Історична цінність карикатур полягає у тому, що вони
дозволяють отримати уявлення про думки та настрої людей у певний час.
Карикатури коротко подають або узагальнюють суть проблеми. Однак, слід
пам’ятати, що карикатурист передбачає повну проінформованість про події, явища,
людей, яких стосується намальована карикатура. Тому використання карикатури
часто потребує пояснення чи додаткової інформації. Карикатурист є необ’єктивним
і відверто не прагне подати різні точки зору, бо висловлює лише свій або
замовника погляд. За допомогою спеціальних художніх засобів він створює
позитивне чи негативне враження, нерідко спираючись на певні стереотипи.
Класична реклама – це більш або менш органічне
поєднання двох складових (відповідно до своїх функцій): тексту і зображення. У
тексті переважає інформативна функція, а в зображенні – спонукальна. Обидві ці
функції можуть бути використані із дидактичною метою.
Матеріали підготував В. Островський,
завідувач відділом суспільних дисциплін, методист
лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін
Івано-Франківського ОІППО